phone-call

Ми з вами зв'яжемось

Залиште ваш номер телефону і ми обов'язково вам перетелефонуємо!

Позовна давність при зверненні прокурора до суду в інтересах інших осіб.

вер. 07 2018

Поширеним є випадки коли прокуратура, звертаючись до суду з позовом в інтересах інших осіб, обґрунтовує початок перебігу строків позовної давності з моменту виявлення прокуратурою підстав для такого звернення. З цією позицією не можна погодитись, у зв'язку з чим читачу пропонується ознайомитися з правовимии позиціям Верховного Суду України з даного приводу. 

 

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність — це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (стаття 257 Цивільного кодексу України ).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України  за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи — носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" та частиною 2 статті 45 Цивільного процесуального кодексу України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини 2 статті 45 Цивільного процесуального кодексу України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно із частини 1 статті 46 Цивільного процесуального кодексу України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Саме таку, вищезазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у своїх постановах від 25.03.2015 та 23.12.2014.

Крім того, Верховний суд України у постанові 01.07.2015 по справі №6-178цс15 дійшов висновку, що як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Необхідно взяти до уваги правові висновки Вищого господарського суду України по справі №911/3407/15 в частині того, що для правильного вирішення спору суду необхідно було встановити наступне: 

- до компетенції якого державного органу віднесені відповідні повноваження здійснювати нагляд (контроль) за діяльністю закладу освіти; 

- у разі наявності такого органу оцінити правильність визначення прокурором уповноваженого органу та перевірити наявність підстав для його представництва саме прокурором;

- у разі встановлення таких підстав з'ясувати, коли відповідний державний орган здійснював (чи повинен був здійснити) перевірку зазначеного закладу.

Тобто необхідно з'ясовувати обставини коли ж саме відповідний державний орган повинен був здійснити перевірку дотримання законодавства, що саме завадило відповідним органам здійснити таку перевірку. Це питання є нерозривно пов'язаним з вирішенням питання про застосування строків давності.

Крім того, Верховний Суд України у справі за № 6-2469цс16 від 16.11.2016 дійшов наступного важливого висновку.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня  1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою   у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який Позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Окремо слід зазначити про правові висновки, яких дійшла Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України згідно постанови від 17 лютого 2016 року.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу  України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 Цивільного кодексу України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З огляду на положення статті 261 Цивільного кодексу України, статті 45 Цивільного процесуального кодексу України з урахуванням тієї обставини, що у справі, яка переглядається, прокурор не обґрунтував правових підстав для захисту інтересів Держсільгоспінспекції, зважаючи на те, що власником спірної земельної ділянки є відповідна міська рада, суди повинні були з'ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Держсільгоспінспекції з позовом про визнання недійсним спірного рішення міської ради, яке (право) пов'язано з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення.

Ураховуючи, що прокурор пред'явив позов в інтересах держави в особі Держсільгоспінспекції, суди не з'ясували, коли саме Держсільгоспінспекція довідалася або могла довідатися про порушення її права, тобто, коли почався перебіг позовної давності.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суди не врахували положення закону та дійшли помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного та містобудівного законодавства під час здійснення перевірки.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 23 грудня, 29 жовтня 2014 року (справа № 6-152цс14),  25 березня, 22 квітня, 1 липня, 16 вересня 2015 року.

Таким чином, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).

Більш того, прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, що підтверджено постановами Верховного Суду України від 25.03.2015 та 01.07.2015.

Так, у постанові від 25.03.2015 №3-21гс15 Верховний Суд України зазначив наступне: "Аналіз ст.ст. 261, 267 ЦК, ст.29 ГПК свідчить, що прокурор, який здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, не наділений повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду".

Автор статті: В.о. директора приватного підприємства „Романенко і Партнери"

голова громадської організації „Правниче підприємство „Вокс Юріс"

Євген Романенко

Джерело: protocol.ua